Шукшин Василь — Енергійні люди

Шукшин Василь - Енергійні люди

Шукшин Василь — Енергійні люди

Василь Шукшин. Енергійні люди

Підготовка електронного тексту: бібліотека Олександра Снежинськ

Сатирична повість для театру

Жив-був на світі Аристарх Петрович Кузькін, і жила-була дружина його, Віра

Сергіївна. Втім, чому — жи-ли, вони і тепер живуть, а це і є

розповідь про їхнє життя: яка трапилася з ними і з їхніми друзями непередбачена

пе-початкова історія. Обом їм під сорок, конкретні, жили-стие люди; у

Аристарха Петровича інтелігентна лисина, маленькі, зведені до носа очі,

він великий демагог, не позбавлений честолюбства. Віра Сергіївна — теж демагог; але

немає того майстерності, вишуканості, як у Аристарха Петровича, вона з робочої

сім’ї, але теж дуже честолюбна й уразлива. Він і вона — з торговельної мережі,

він навіть щось на зразок завідую-ного, чи що, вона — продавщиця ювелірного

магазина "Сапфір". Була у них трикімнатна квартира. Все було б добре,

але. Про це "але" багато вже міркували — так: НО. Арістархушка міцно

пив.

І пив, собака, винахідливо.

ВЕЧІР, ЯКИЙ НЕПОМІТНО ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ В НІЧ

Аристарх назвав гостей п’ять чоловік, змусили пись-менний стіл

шампанським, коньяком, ікрою в баночках. У кімнаті у Аристарха накурено і

шумно — щось таке, ка-жется, обумовлює, може бути, автомобільні

покришки, бо в коридорі лежали автомобільні покришки, п’ять штук.

Віра Сергіївна багато боролася з пияцтвом чоловіка, обоз-лилася зруйнована та

отрешилась. Сиділа в своїй кімнаті і дивилася телевізор, навмисне запустивши

його на повну грім-кістку, щоб хоч якось перешкодити цим ідіотам, які

шуміли в кімнаті Аристарха.

Гості шуміли.

— Ти ль мене, я ль тебе любити буду. — Співав один, зовсім лисий; і все

— Інстинкт, — сказав один літній з простим особою.

— Випили на доріжку! — Запросив Аристарх.

— Далеко тепер наші берізки, — сказав кирпатий; він уже знову готовий

— А я люблю хату! — Голосно і вороже сказав чоловік з простим

особою. — Я виріс на полу, і вони в мене досі — ось де! — Він

стукнув себе в груди. — Звичайну російську хату! І ви мені з вашими

ліфтами, з вашими холо-ника.

— А коньячок-то любиш — холодніше, — вставив чер-нявий.

— Він і в погребі буде холодний.

— У погребі він буде цвіллю віддавати, — сказав череватим. — Ти

спробуй постав на тиждень в льох — по-том випий: пліснявою буде

віддавати.

— Сам ти цвіль! — Лютував людина з простим ли-ком. — Звис на

коліна. За яким місяця?

— Тільки. знаєш. не треба, — образився череватим.

— Не треба? Не треба й варнякати, про чого не знаєш!

— Вистачить вам, — хотів втихомирити Аристарх. — Це вічна тема.

— Ось у селі-то в тебе не було б такого черева! Ти б там не жер

на ніч біфштекси криваві, борів, а ут-ром не валявся б до дванадцяти.

— Ти. Жлоб! — Гримнув череватим. — Ти вантажиш тару — грузи

далі, а язик не розпускай, а то на нього на-ступити можна!

— Та годі вам! — Встряв знову Аристарх.

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!